Златопіль.
Златопіль, перед тим Гуляйпіль, місто над річкою Турією, поблизу її впадіння до річки (нині Великої, прим. перекл.) Висі, в Чигиринському повіті, в 3 польськім окрузі самоврядування. Златопіль, віддалений від Чигирина на 78 км, навпроти Новомиргорода, розташованого в Херсонській губернії, має 10375 мешканців. За даними Похилевича в 1863 році було тут 6680 мешканців (796 православних, 124 розкольника, 280 католиків і 5480 євреїв). Семьонов подає 609 дворів і 9579 мешканців. Управління окружної поліції (стану), установи самоврядування, повітова дворянська школа, заснована в 1836 році, приватна жіноча школа, церква православної віри Св. Миколая, збудована з цегли в 1809 році при Миколі Висоцькому на місці давнішої дерев'яної Успенської, заснованої князями Любомирськими, католицький костел, синагога, 4 єврейські молитовні будинки, поштова станція, єврейський шпиталь, 3 тютюнові фабрики, фабрика возів, паровий круп’яний млин, через тиждень торговиця, два щорічні ярмарки ( на Вознесіння і 14 вересня). До православної парафії належить село Розлива (віддалена менш ніж на 1 км). Місто спочатку носило назву Гуляйпіль і було у складі давньої розлогої Тясминської(згодом Смілянської) волості. Володіли ним Жубрики, згодом Конецьпольські. Це поселення багато разів спустошувалось Татарами, врешті решт за часів Богдана Хмельницького попало під вплив Козаків і Конецьпольські на довгі роки його втратили. В 1659 році, коли по Гадяцькій угоді винагороджували землями вірних та заслужених козаків Республіки, Гуляйпіль з малими околицями зостався наданим Павлові Тетері Мошковському. Але Станіслав Конецьпольський, Сандомирський воєвода, згадав це на сеймі за свою дідівщину, і вимагав повернення його. Якось сейм йому його повернув на підставі конституції з 1661 і 1662 року. Поза це однак Гуляйпіль тримав якийсь час Павло Тетеря Мошковський, вже на той час Гетьман запорозький, так що навіть в 1665 році він вислав на сейм свого швагра Іскрицького з настановою, в якій змушував його просити про надання у власність Ольховця з Гуляйполем, ... «котрі він, Гетьман запорозький, за привілеєм королівським тримає через право по життєве»; … «на шляхах тих самих сидить татарських; до Дикого Поля належить, і перед цим там помешкання були, бо люди займалися ловінням риби і звірів на луках» ( у зб. Кост. Свідзінського). Від Конецьпольських потім Гуляйпіль перейшов до Валевських, а від тих прямо до князів Любомирських. Князь Ксаверій Любомирський в 1787 році обміняв маєтки смілянські і продав Гуляйпіль князю Потьомкіну. При цьому власнику, до того Гуляйпіль, зробився названим Златопіль. В 1788 році князь Потьомкін сформував в свіжо набутих своїх маєтках дві військові бригади: шполянську і златопільську, котрі під назвою «іноземних добровольців, разом з вірними Росії козаками під орудою Сидора Білого взяли безпосередню участь в турецькій війні ( Енгель, Опис справ, які зберігаються в архіві вільнюського губернатора 1783-1791, Вільнюс 1868,стор.52). В останні часи буття Республіки Гуляйпіль служив для польського конституційного війська за зимову стоянку на кордонах. Міхал Грабовський, збирач традицій, на тлі стосунків тутешнього пограниччя написав роман під назвою «Гуляйпільська застава». Річка Турія, над якою розташований Гуляйпіль, створювала кордон між Республікою і краєм новоросійським. Конституція 1789 року зазначила імена кількох видатних вояків, які знаходилися в народній кавалерії, а саме намісника Йозефа Гошовського, Товариша Станіслава Неліцького і рядових Йозефа Булонського, Мартіна Кривіцького, Йозефа Шиманського і Теодора Фіалковського(Збірник Конституції і ухвал сейму від 07 листопада 1788 до 16 грудня 1790, стор.95). Після смерті князя Потьомкіна, златопільський ключ в результаті розділу між його спадкоємцями дістався генералу Миколі Висоцькому, який тут зайняв постійну садибу. Далі від Висоцького володіння це перейшло у власність його внуків Адріана і Петра Лопухіних. В протоколі чинності київського архидияконату в 1819 році читаємо: « Костел мурований – колатор Францішек Залеський, маршалок черкаський, парох князь Лукаш Ільницький. Цей костел заснований Францішком Залеським, а в 1817 році при князі Маврикію Дзеконському посвячений на честь Непорочного Зачаття Марії. Францішек Залеський отримав від генерала Висоцького ділянку з будинком на утримання златопольського костелу і поставив огорожу, підчистивши запис того року призначив для культових споруд. В 1807 році від генерал – майора Миколи Висоцького дістав дозвіл на зведення костела в Златополі. 1807 року від Францішка Залеського клопотання для підтвердження на своє володіння Ротмістрівкою.». На місці того костелу збудовано в 1861 році муровану святиню під тою ж назвою з пожертвувань народних, стараннями місцевого віруючого ксьондза Яворівського. Мабуть вона є одною з давніх споруд, яка тільки пережила і вціліла. Купол спирається на вісім колон. Всередині розміщено три вівтаря: Непорочного Зачаття, Н.З.М. Ченстоховської, і св. Франциска Ксав'єра. Парафія католицька, звенигородського деканату, 1081 вірних, каплиця в Глиняній балці і Оситняжці. До цього тут звели католицьку капличку дерев'яну, поставлену в 1791 році Анною Стааль, дружиною Густава, управляючого туріянським ключем князя Потьомкіна. Ця каплиця до 1795 року залишалася під опікою князів францисканців, потім за жаданням смілянських віруючих була віддана їм. На полях є могила «Візирська», про котру немає відомостей, лиш мусить приховувати пам'ять якогось перебування турецьких військ в цих краях. Самоврядування обіймає 15 місцевостей, які мають 2896 дворів, 20959 мешканців, 197,58 га землі(58,09 га громадських, 135,93 га присадибних, 3,56 га церковних).
Едуард Руліковський.
Переклад з польської О.П.Чорноіван(/00/olexaind.htm)
|
